Бригада косарів за сезон заробляє до 30 тисяч гривень
СТАТТІ

Бригада косарів за сезон заробляє до 30 тисяч гривень

Бригада косарів за сезон заробляє до 30 тисяч гривень

Лучанин Віктор Антолюк знайшов для себе несподівані заробітки – колишній штукатур разом із друзями їздить у навколишні села косити сіно. Власна справа вже окупилася сторицею: за три роки косіння його бригада заробила близько 70 тисяч гривень.

– Косарем підробляю вже четверний рік. Працюю разом із сільськими дядьками, яких знаю з дитинства. Вони дивуються, сміються: як так, городянин пішов на заробітки на село, ще й не цурається коси? А мені байдуже, я не соромлюся жодної праці. Переважно косимо двічі на рік – влітку і восени, – каже Віктор.

Чоловік переконує: роботи вистачає. Волинь багата на луги для сіножаті. Трави ростуть на понад 255 тисячах гектарів природних угідь. Бригада Віктора облюбувала Ківерцівський, Маневицький та Любешівський райони. Каже, люди там щедрі – добре ставляться до чужих заробітчан. Хоча не бракує й місцевих косарів.

– Купувати якісне сіно в господарстві або фермера дорого. Дешевше самому накосити, хоча дике сіно не вродило. торік двічі зробив покоси на 30 сотих. Орендую їх у сільради. Для однієї корови сіна на зиму вистачає, а для двох замало, – розповів житель села Жидичин пенсіонер Андрій Красинський.

Селянин приєднався до бригади косарів, щоби підробити для меншого сина. Той хоче одружуватися влітку. А тому попрохав батька підсобити.

– То недешеве задоволення, – зізнається бригадир Віктор. – Поки наймаємо семеро косарів. Уже є замовлення від мешканця Ківерцівського району для покосу одного з трьох гектарів паю. Загалом за два покоси – літній та осінній – одержимо 5-7 тисяч гривень.

Іще господар мусить тричі на день добре годувати косарів. А ще гроші конюху обіцяє, щоби сіно перевіз до клуні.

– Торік біда була, а не сіно. Зовсім не вродило. Накосили в середньому по 10-11 копиць із угіддя – то майже нічого не варте. Цього року сподіваємося на ліпший урожай трав. Тим більше, що ціни підскочили, то й косити стало вигідніше, – розповів Віктор.

Щоправда для подібної власної справи не все так оптимістично. Через різке подорожчання трав, а заодно й праці косарів більшість одноосібників відмовляються тримати худобу. Якщо кілька років тому сільська родина могла вигодовувати дві-три корівчини, то нині лише кожен третій селянин здатен тримати бодай одну худобину.

– Звісно, це трохи лякає. Але пам’ятайте: натуральна яловичина без хімії  завжди цінуватиметься на базарі. Тому люлди таки годуватимуть худобу. А тому й ми, косарі, ще матимемо роботу й заробітки, – каже Віктор.

^ Наверх