СТАТТІ

Жонатого коханця проміняла на... рудого клоуна

Жонатого коханця проміняла на... рудого клоуна

Від не по-різдвяному сірої мжички настрій став іще похмурішим. Хто б міг подумати, що оця симпатична леді – нещасна одинока душа?..

Вийти заміж завадила обручка кавалера

Та це була правда. Правда, в якій Діана навіть сама собі не зізнавалася.

Так, вона вже три роки зустрічалася з Владом – чоловіком гарним, розумним, заможним. Якби він покликав заміж, не вагаючись погодилася б. Однак... він уже носив обручку, був турботливим чоловіком і – що найгірше – щасливим татусем.

Коли стосунки Влада й Діани тільки починалися, дівчина не надавала їм якогось значення. «Є залицяльник – добре, піде – плакати не буду», – казала вона. Втім, поступово легкий флірт переріс у роман. І не який-небудь, а такий, що хоч кіно знімай!

Був тиждень, коли Влад присилав їй букет: щодня якогось кольору веселки. Іншим разом він казав: «П’ять букв у імені твоєму – п’ять прикрас. Сьогодні вибирай на букву «Д» – із діамантом».

А якось на вік-енд вони потрапили в Париж: цілі вихідні купалися в коханні.

Іншій така любов була б за щастя. Та тільки не Діані. Адже чим сильніші ставали почуття, тим частіше вона думала: рано чи пізно Владове захоплення нею згасне, він повернеться в сім’ю. А з чим залишиться вона: з розбитим серцем та першими зморшками?

Стара ворожка ще більше «сплутала карти»

«Ні, так не має бути! – якогось ранку, глянувши у дзеркало, промовила до себе. – Від сьогодні – нове життя!» А щоб дізнатися, яким саме буде це нове життя, пішла до ворожки.

Стара циганка в тютюновому диму поволі розкладала карти.

– Бачу короля, – сказала хриплим голосом. – 3 жонатим зв’язалася?.. Не треба він тобі – лише сльози і нещастя...

Діана стежила за покрученими пальцями циганки й чекала продовження.

– Дивлюся, сумніваєшся в старій циганці? – ворожка хитро примружила око. Та не встигла дівчина заперечити, як стара продовжила:

– І правильно робиш. Розвелося тут шахраїв: гроші беруть, а правди не бачать. Але в мене інше правило: передаю лише те, що карта каже. А каже вона от що: хочеш кохання – шукай русявого, прагнеш сім’ї – шукай рудого, бо той і той тебе в казенний дім ведуть. Оце й усі мої ворожіння. Так що думай…

Вийшовши на вулицю, Діана вкотре прокручувала почуте. «От же ж порадила: сім’я з одним, кохання з іншим! А щастя з ким? І де його шукати?»

Діанині думки перервала гучна музика. Різнокольорові кульки висіли при вході до якихось великих дверей. «Дивно, ще вчора там ремонт робили», – майнуло в голові.

– Ой, яка краля! Ви тільки подивіться! – побачивши Діану, став кричати клоун у перуці кольору іржі. – Не проходь же мимо! Завітай на свято! Кожен, хто розкаже вірш, отримає злато!

Дівчина пробувала позбавитися від надокучливого клоуна. Але той так учепився за руку, що всі спроби були марні. Перехожі зглядалися на дивну парочку. А Діана не знала, де сховатися від сорому.

Несподівана вечірка – то не розіграш?

Врешті-решт, щоб хутчій утекти від позорища, вона таки зайшла у двері, прикрашені кульками. Та щойно потрапила у темний коридор, як гримнула музика, зашипіли бенгальські вогні, і цілий зал людей почав співати «Нарру birthday!»

Дівчина навіть подумала, що з’їхала з глузду. Але келих шампанського, який невідь-звідки опинився в руках, підтверджував: це все – реальність. «А де ж той клоун, який запхав мене сюди?» Втім, той зник так само несподівано, як і з’явився. Натомість поруч постав респектабельної зовнішності мужчина:

– Мене звати Андрій. А Вас?

Дівчина не знала, як відповісти: зізнатися, що випадкова гостя, а чи продовжити розмову з приємним незнайомцем? Чоловік зауважив її збентежений погляд і продовжував сам:

– Вас затягнув сюди той дурнуватий клоун?

– Ой, ви знаєте, мені так незручно, – забелькотіла Діана. – Люди якусь подію відзначають, а я – ніби злодійка: проникла на чуже свято, тримаю чуже шампанське...

– Ну, не таке вже й чуже. Ми п’ять хвилин як знайомі, тож будемо вважати, саме я вас запросив. Тим паче, моя фірма святкує день народження і новосілля водночас.

Діана геть розгубилася і не знайшла нічого кращого, як залпом осушити келих.

– О, це вже краще, – усміхнувся Андрій, і через мить вони кружляли у вальсі. Потім знову було шампанське, танці, компліменти, розмови подалі від шуму та гаму.

Божевілля перетворилося на шанс для нових почуттів

А потім Андрій десь зник, і замість нього.... з’явився клоун! Він знову верещав писклявим голосом, веселив публіку, всі падали від сміху, й лише Діана стояла з тривожним відчуттям. Вона хотіла заховатися від клоуна. Здавалося – злилася з натовпом гостей. Утім, клоун ніби знав, де її шукати. Він вправним рухом витягнув дівчину на середину залу, разом із нею став показувати різні фокуси, а вкінці дістав із Діаниного рукава якусь коробочку.

– Увага! Смертельний номер! – вигукнув він, відкрив футляр і простягнув своїй «напарниці»... каблучку. Побачивши, що дівчина завмерла, він умить зняв окуляри із червоним носом, здер перуку та з рудого став русоволосим.

– Андрій? Це Ви?.. – не вірила своїм очам Діана.

– Так, це я. Дозвольте представитися: телеведучий. У різних містах України я шукаю претенденток на участь у реаліті-шоу (щось на зразок «Холостяка»). Коли перевдягнений у клоуна, побачив сьогодні Вас – таку сумну й таку прекрасну – вирішив запросити на зйомки. Ви ж, сподіваюся, не проти?

Діана пробувала заперечити: мовляв, у неї робота, і мама навряд чи відпустить. Але враз пригадалися слова ворожки: про рудого і русявого. Пригадалися вчорашні слова Влада про те, що «сім’ї я ніколи не покину». І Діана вирішила: «Ризикну!»

– Так, мамо, я знаю, що це божевілля, – промовляла телефоном, сідаючи зі знімальною групою в авто. – Але я мушу спробувати. Бо раптом… циганка не помилилася...

Ксенія Покровська

^ Наверх