СТАТТІ

Яка любов? Мені були потрібні твої гроші

Яка любов? Мені були потрібні твої гроші

«Я у будь­якому випадку не залишу свою родину. Ти повинна зрозуміти мене і змиритися із цим», – Дмитро, бігаючи поглядом по всій кімнаті, нарешті спромігся заглянути в очі коханці. А та, примружившись, як кішка, лише всміхалася.

 

І Дмитро, як завжди, не міг зрозуміти, що означає ця усмішка. На мить йому здалося, що своїми словами він намагається переконати не стільки її, скільки себе.

Відколи у його житті з’явилася Аліна, Дмитро, крім сильного захоплення, відчував не менш сильний страх – втратити її. Намагався приховати від неї це почуття, яке із кожним днем усе більше мучило його. Та зелені котячі очі Аліни, здавалося, заглядали у найпотаємніші глибини його серця і читали його, як книгу. І треба ж було йому того вечора посунутися до нічного клубу! Ніби і відчував, що ні до чого доброго це не приведе. Але так хотілося свіжих вражень, аби відволіктися від сімейних і робочих турбот.

Дмитро у свої 38 досяг усього, чого тільки можна було бажати: створив успішне підприємство, одружився із чудовою жінкою, яка народила йому сина і доньку. Їхня родина мешкала у будинку за містом, двічі на рік вони влаштовували сімейні подорожі до будь-якого куточка світу. Здавалось би, чого ще бажати – живи і радій. Але Дімі хотілося нових вражень, чогось такого, що захопить і понесе у хвилях адреналіну. Плавання з акулами у Єгипті, стрибки з парашутом, сафарі в Африці – все було випробувано. І все одно хотілося ще чогось незвичайного. Цим і стала Аліна.

Він ніколи не думав, що інтрижка  у клубі із зеленоокою красунею настільки переверне його життя. Дмитро просто хотів розважитися, потішитися молодим привабливим тілом. Він і раніше неодноразово влаштовував собі ночі пристрасті з випадковими знайомими, проте аж ніяк не вважав це зрадою або чимось, що може нашкодити йому. Зрештою, всі його друзі та колеги час од часу «стрибали в гречку» і вихвалялися потім своїми амурними пригодами. Історії Дмитра завжди були найцікавішими, бо міг звабити будь-яку красуню.

Але раптом ситуація змінилася не на його користь. Прокинувшись у готельному номері в обіймах Аліни, раптом відчув, що не хоче нікуди йти, а тільки лежати, притиснувшись до неї і зануривши обличчя у її світло-руде волосся. Йому подобалося в ній усе: струнка фігура, зелені очі, довге волосся, аромат її тіла. А найбільше захоплював погляд: заворожливий, насмішкуватий, із викликом. Дмитро знову і знову повертався до неї, втрачав голову в її обіймах і одного дня невдоволено зізнався собі, що Аліна здобуває над ним усе більшу владу. Над ним – незалежним чоловіком, який завжди робив тільки те, що вважає за потрібне! А тут почав переносити важливі зустрічі, бо Аліна сказала, що їй сумно. Багаторазово тікав із дому, пояснюючи дружині від’їзди відрядженнями та масою роботи. Бачив, що дружина все частіше зустрічає його сумним ображеним поглядом, проте мовчить, не звинувачує. Він співчував їй і шкодував, що все менше часу приділяє дітям, але нічого не міг із собою вдіяти. Його магнітом тягнуло до Аліни. А дівчина, відчувши нестримний потяг, крутила Дмитром, як хотіла, жила за його рахунок, телефонувала йому, коли заманеться, призначала зустрічі у зручний для себе час. Він сердився через її капризи, але від того його пристрасть ставала ще сильнішою.

Одного дня Аліна таки поставила його перед вибором: або вона, або дружина. Тоді Дмитро й намагався пояснити, що не може так просто зруйнувати сім’ю, що у нього є діти і він як батько мусить рахуватися з їхніми інтересами. Аліна вислухала його, вкотре посміхнулася примруженим поглядом і почала збирати речі, здебільшого придбані Дмитром, аби виїхати із квартири, яку він для неї знімав. Вона перемогла. Дмитро таки розійшовся із дружиною. Був скандал, у який жінка втягнула дітей. Ті благали: «Тату, не йди від нас». Усі страждали, тріумфувала тільки Аліна. Вона не посоромилася зайняти будинок, де Дмитро жив із родиною. Колишній дружині з дітьми він придбав дім на протилежному кінці міста. Дорого заплатив Дмитро за свою пристрасть, не стільки фінансово, скільки морально. Діти, співчуваючи мамі, відмовилися спілкуватися з батьком.

Дмитро одружився з Аліною, жив із нею вже кілька місяців, проте щасливим не почувався. Відчуття вини перед родиною, характер нової дружини, зовсім не придатний для сімейного життя, її постійна потреба у грошах – усе це вимотувало морально і матеріально. Думка про те, що пішов на поводу в жінки, просто заганяла у депресію. До того ж, Аліна почала збирати вдома галасливі компанії. Все частіше Дмитро, повертаючись із роботи, заставав незнайомих йому людей, які розважалися у його будинку, їли його харчі, купалися у його басейні. Все це дуже дратувало. Але Аліна вміла ночами розслабляти його нервову систему і користувалася цим умінням.

Одного прекрасного дня у нього зірвалася ділова зустріч. Маючи у запасі кілька годин, Дмитро вирішив з’їздити додому. Від того, що побачив, підкосилися ноги і запаморочилося в голові: Аліна ніжилася в обіймах якогось молодика у їхній спальні! Обоє були чи то напідпитку, чи то під впливом сильнодіючих засобів. Від побаченого Дмитро просто озвірів, схопив зрадницю:

– Як ти могла?! А як же наша любов?

А та із безсовісною посмішкою дивилася йому в очі:

– Яка любов? Мені були потрібні твої гроші!

– Ти зрадила мене в моєму ж домі! – кричав Дмитро.

– Подумаєш, ти теж зраджував своїй дружині, – відповіла зухвало.

Не тямлячи себе, Дмитро стиснув її і різко відіпхнув від себе. Аліна впала, вдарилася головою і знепритомніла.

Через деякий час Дмитро розлучився з Аліною. Спритниця ще й відсудила в нього чималу суму грошей. Його палке кохання змінилося на нестримну ненависть. Оповитий тугою, він слізно прохав пробачення у першої дружини та дітей, проте його не бажали і слухати. Дмитро вирішив шукати розради в чарці.

Якось, сп’янілий і розбитий, брів уздовж вулиці, проклинаючи самого себе. Зупинився поряд із річкою, задивився у воду. «Пірнути б зараз у самісіньку глибину – та й по всьому», – пронеслася в голові підступна думка. Аж раптом неподалік почув плач. Плакав чоловік, причому навзрид. Дмитро пройшов трохи далі й побачив іще одного охочого розправитися із життям. Невдаха стояв, схилившись над водою, і схлипував, мов дитина, наважуючися зробити крок у прірву.

– Чоловіче, що ти робиш? Може, не варто? – Дмитро, звиклий допомагати ближнім, вирішив хоч якось підтримати незнайомця.

Той повернув своє заплакане обличчя:

– Та що ти розумієш! У мене вся сім’я загинула в автокатастрофі! Дружина і двоє дітей! Більше нікого й нічого в мене немає! Навіщо жити? – чоловік, здавалося, хотів передати Дмитрові весь свій біль.

– Не роби цього, – почав Дмитро. – Не варто, цим горю не допоможеш. У тебе ще все життя попереду. Чи хотіли би твої рідні такого фіналу для тебе? У пам’ять про них зупинися, знайди в собі сили жити далі, – Дмитро говорив ці слова, ніби й незнайомцю, а ніби і самому собі.

«Який же я був дурний, – думав він, бачачи у нещасному чоловікові самого себе. – Але в мене ще не все втрачено. Їх іще можна повернути…»

Ольга Бойчук