СТАТТІ

До смерті доглянула небажана невістка

До смерті доглянула небажана невістка

По обличчю Оксани рясно котилися сльози. Вона й досі не могла повірити, що Галини Іванівни вже нема. Жінка стояла біля домовини, гірко плачучи, а в голові крутились останні слова свекрухи: «Вибач мені, дитино, за все вибач…»

З Андрієм Оксана познайомилась на роботі. Він, молодий спеціаліст, прийшов влаштовуватися юристом на фірму, в якій працювала і Оксана. Весела й товариська дівчина відразу сподобалася молодому чоловікові, і вони почали зустрічатися. Обоє були по вуха закохані, а через деякий час вирішили побратися. Щастю не було меж, поки Андрій не познайомив кохану зі своїми батьками.

– Дрібна така, з ластовинням на обличчі. Та ще й з дитячого будинку! І що він у ній знайшов? – бурмотіла чоловікові Галина Іванівна. А Петро Васильович, знаючи натуру прискіпливої дружини, просто мовчав. Хоча бачив, що красуня Оксана – достойна пара їхньому синові.

При будь-якій нагоді жінка дорікала Андрієві за такий вибір. Не раз казала, навіть при Оксані, що він міг знайти собі красиву дівчину із заможної сім’ї. У приклад постійно ставила старшу доньку Софію.

– І красива, і розумна, і чоловіка якого має, – постійно повторювала Галина Іванівна. Робила це, ніби не помічала її. Та дівчина заради Андрія все терпіла. Хоча несправедливі слова майбутньої свекрухи боляче шкребли по серцю... Андрій просив матір змиритися і не обливати брудом його Оксану, бо залишиться без сина.

Одружилися молодята без згоди матері. Жили окремо, невдовзі народився синочок. Часто заходили в гості до батьків Андрія. Оксана знала, що свекруха її там не чекає, але перечити чоловікові не хотіла. Це ж його мама. Не маючи рідних батьків, вона намагалася, як дитина, пригорнутися і до свекра, і до свекрухи, а та в свою чергу старалася хоч якось зачепити невістку, боляче вколоти слівцем чи в чомусь дорікнути. А коли приходила провідувати онука, то Оксана вже й не знала, як вгодити «мамі». 

–  І чого ти вчепилася до невістки? Вона ж просто золото, а не жінка, – вкотре казав їй Петро Васильович. – І на роботу бігає, і вдома завжди прибрано, і на столі смачно. А добра яка, таких ще пошукати треба.

– Для свого сина я хочу кращої долі, – кричала у відповідь Галина.

Через постійні дорікання матері, Андрій почав у всьому звинувачувати Оксану.

– Ну, невже ти не можеш знайти з нею спільної теми, – говорив чоловік.

Суперечки переростали у сварки, Андрій почав випивати, частенько приходив додому на світанку, просив вибачення, а потім знову все по колу. А через деякий час взагалі заявив, що кохає іншу. Серце обливалося слізьми, та Оксана його не стримувала. Її сім’я зруйнована, і все завдяки свекрусі…

Минали роки, Оксана не підтримувала зв’язку ні з чоловіком, ні з його родиною. Та раптом до жінки зателефонував батько Андрія і слізно благав про допомогу. Свекруху паралізувало, у дітей робота, свої турботи, а йому більше немає, до кого звернутися. Оксана гірко заплакала і не сказала тоді ні слова.

…Вона доглядала свекруху, як рідну матір. Турбот і так вистачало, бо вдома чекав маленький синочок. Але вона насамперед бігла з роботи до хворої, бо що ж може свекор, він же чоловік. А коли Галина Іванівна стала зовсім немічна, Оксана забрала її до себе. Андрій навіть не навідувався, у нього нова сім’я: дружина, двійко дітей – часу на хвору матір зовсім не було. Старша ж донька Софія теж приходила вкрай рідко та ні в чому не допомагала Оксані. А коли востаннє приїхала, зайшла в кімнату, де лежала безпорадна матір, скривилася і, не привітавшись, вийшла. А хвору свекруху до смерті доглянула та, котру вона колись так не любила…

Ірина Куприсюк

^ Наверх