Замах на чоловіка викрив вагітній дружині страшну правду

Замах на чоловіка викрив вагітній дружині страшну правду

Пропонуємо вам історію, що змінила людські долі...

– Кохана, знайомий мені путівку в прекрасний санаторій організував, – вмовляв свою вагітну дружину Катерину Анатолій. – Я багато працюю, в лікарні стільки справ, а тобі й нашому маляті варто було б відпочити.

– Ну, якщо ти так вважаєш… – непевно промовила Катя. Але поїхати відпочити їй не судилося.

Увечері в слухавці пролунав тривожний голос колеги Анатолія:

– Катю, ви тільки не хвилюйтеся, але ваш чоловік отримав важке ножове поранення. Він у реанімації.

Світ перевернувся з ніг на голову. Катя сиділа під лікарняною палатою і ридала в брата на руках, який теж працював у лікарні разом із Анатолієм.

– Сашо, ну хто міг йому таке зробити? – вдесяте питала вона у брата.

– Не хотів я тобі казати, Катю, але тут така ситуація… Толя твій мав дуже близькі стосунки з однією медсестричкою… Всі про це говорили… А її чоловік ревнував дуже…

Катя приголомшено дивилася на брата. Вона ніколи не сумнівалася у вірності чоловіка і навіть саме припущення про його зраду видавалося жахливим.

Коли Толя отямився, вона не стрималася й поставила йому свої запитання. Але чоловік тільки головою похитав.

– Ні, кохана, не вір… – простогнав він. – Не вір, це були просто грабіжники.

– Та ти просто покриваєш нападника, так?! Скажи правду! Інакше я сама її виявлю! Чоловік тільки застогнав, відвернувшись від дружини.

Розлючена Світлана, дізнавшись у брата ім’я та адресу медсестри-звабниці, побігла до неї.

– Наволоч! – закричала Катя з порога. – Та як ти сміла?! Ти не знала, що він одружений? Чи, може, не знала, що ми дитину чекаємо?!

– Я… Що вам потрібно?

– Це ти звабила мого чоловіка, і через тебе він тепер ледь не загинув!

– Катю, це неправда! Я тут ні до чого! А ваш Толя… він насправді знає, хто на нього напав, він знав і раніше, хто на нього зуб точить… Краще його розпитайте…

Було вже пізно, коли Катя добрела до лікарні. Двері палати були прочинені. Зазирнувши всередину, побачила свого брата.

– Ну що там Толя, спить?

– Так, міцним сном, – спокійно вимовив Саша.

– Ну добре, не буду його будити, – мовила Катя. Але, торкнувшись руки чоловіка, скрикнула – вона була льодяною. – Із ним щось не те! Саша, йому недобре!

– Хай спить. Я ввів йому достатньо снодійного, щоб він більше не мучив ні тебе, ні мене…

Катя перелякано глянула на брата, в його очах побачила справжнє безумство.

– Саш... невже це… ти?!

– Нам треба позбутися його, Катю! Він тебе звабив, він завжди в усьому був найкращий, а тепер, коли мені мали призначити посаду завідувача відділення, його обійняв твій ненаглядний Толя! Катю, так буде краще для всіх! Та й пізно вже щось змінювати. Ти ж не посадиш в тюрму рідного брата?

Саша розвернувся до Толі. Катя, відчуваючи, як схопило їй низ живота, якимись нереальними зусиллями волі схопила металеву кружку й з усієї сили вдарила брата по голові. Той заточився, впав. Катя із останніх сил заволала: «Допоможіть! Рятуйте!» Потім відчула, як свідомість покидає її.

Розплющивши важкі повіки, побачила очі свого чоловіка.

– Толя! Ти живий! А наш малюк?!

– Тихо, все добре, он наш хлопчик.

Катя побачила неподалік від себе свого новонародженого хлопчика. Сльози набігли їй на очі.

– Яке щастя, що ти живий…

– Завдяки тобі, Катрусю.

– Чому ти не сказав, що це мій брат хотів тебе убити?!

– Я не хотів завдавати тобі болю… Думав, все виправиться… А він давно мене ненавидів. Та зараз твій брат вже у тюрмі.

– Слава Богу, ти живий… – вимовила Катя, обіймаючи чоловіка.

^ Наверх