СТАТТІ

Удесятьох живуть… в одній кімнаті

Удесятьох живуть… в одній кімнаті

Народила майже одночасно із донькою, ставши відразу і мамою, і бабусею.

Подвійне щастя прийшло нещодавно у родину лучанки Наталії – жінка стала мамою уже вшосте, народивши здорового красунчика-хлопчика. А найцікавіше те, що майже водночас із нею, з різницею лише у кілька днів, її старша донька теж народила дівчинку! Таким чином Наталія стала одразу мамою вшосте, а бабусею – вперше!

– 21 вересня я народила синочка, – ділиться своїм материнським щастям Наталія. – І тепер у мене – три доньки і три синочки! Ще одна радість – я вперше стала бабусею! І хочу сказати, що до онуки теж відчуваю особливе ставлення, не менш трепетне, ніж до своїх дітей. Мамою стала моя старша донечка Діана, якій уже виповнилось 20 років. Донечку вона назвала Алісою.

– Ви готувалися до народження синочка, чи ця вагітність стала для Вас несподіваним подарунком долі?

– Це був справжній сюрприз для мене, вагітність не була запланованою, але я вдячна долі за синочка. Хоча звісно, поки виношувала малюка, хвилювалася, мені ж уже 42 роки, але сподівалась на те, що все пройде гладко. Так і сталося – синочка народила досить легко і порівняно швидко. Я категорично проти абортів і вважаю, що діти – від Бога і за такий щедрий дарунок потрібно тільки дякувати, радіючи своєму малятку. Бо діти – це найбільше і ні з чим незрівнянне щастя.

– А як зреагували старші діти появі наймолодшого?

– Чудово! Наші діти дуже дружні між собою. Навіть п’ятирічний син радів і чекав братика.

– А як звати ваших синів та донечок?

– Старша Діана, потім Зоряна, їй 14, Сніжані – вісім, Стасу – сім років, молодшому синочку – п’ять років, а найменшого назвали Кирилом.

 

«Якби мала можливість, ще б із радістю всиновила дитинку»

– Чи в минулому Ви могли уявити, що станете багатодітною мамою?

– Ні, навіть не мала думки про це. Я не була спокійною дитиною, завжди активна. Зараз мої одногрупники кажуть, що навіть не уявляли мене багатодітною мамою. Але я рано лишилася без батьків і знайшла чоловіка, який завжди зі мною, завжди мене підтримує. І народжувати та виховувати наших діточок стало для нас найбільшою радістю. Ми завжди добре і дружно жили та старалися максимально дбати про своїх діток. Ми взагалі дуже любимо дітей, і, якби я мала фінансову можливість і достатню житлову площу, то з радістю всиновила б покинуте маля, щоб подарувати родинне тепло і ласку. Бо випадків, коли мами кидають своїх дітей, я не розумію взагалі, і виправдання такому вчинку немає. Особливо матері, які виношують дитину під серцем, а потім кидають малят напризволяще, – як на мене, це один із найважчих злочинів.

– Чи не втомлюєтеся Ви від величезної кількості домашніх обов’язків?

– Ні, навпаки, діти – це моє натхнення. Вважаю, що й за кордоном правильно роблять, коли народжують у старшому віці. Мене не втомлюють ані нічні недосипи, ні денні турботи, все це для мене тільки в радість. Коли народила першу дитину, мені було важче. А зараз це просто задоволення.

– А ваші діти між собою не конфліктують?

– Ні, мої діти дуже гарно між собою ладнають. Я їх завжди вчу мати гарні стосунки між собою і цінувати один одного як найрідніших людей, опору і надію один для одного.

– Як сталося, що Ви завагітніли майже одночасно із дочкою?

– Це така приємна випадковість, яка нас із донечкою ще більше зблизила. Ми перебували в однаковому становищі, дочка розпитувала мене про вагітність, я їй усе розповідала, підтримувала її. Коли дочку привезли народжувати, мене вже готували до виписки, але я таки встигла побачити її і внучку, і це була дуже особлива радість для нас усіх.

 

Удесятьох живуть… в одній кімнаті

– Як багатодітна мама, із якими труднощами стикаєтеся у повсякденному житті?

– Найбільша наша проблема у тому, що всі разом живемо в одній кімнаті.

– Тобто усі діти і батьки – лише в одній кімнаті?

– Так, і не тільки мої діти, але і сім’я старшої дочки – мій зять і моя внучка. Тобто нас – десятеро в одній кімнаті, яка є частиною будинку, в якому мешкають ще кілька родин. Прикро, що не маємо ніякої допомоги, ані підтримки від держави.

– Але ж багатодітним мамам присвоюють звання матері-героїні, та й навіть є випадки, коли таким сім’ям вручали квартири.

– У мене наразі, на жаль, немає таких привілеїв, хоча питання із житлом у нас стоїть дуже гостро. Часто можна чути по телебаченню й у пресі, що держава підтримуватиме багатодітні сім’ї як майбутнє нації, однак на ділі ми не відчуваємо жодної підтримки. Коли приходжу у відповідні структури шукати допомоги чи підтримки, то інколи навіть чую такі образливі слова, мовляв, для чого ти народжувала, якщо не мала можливості утримувати? Це дуже неприємно, адже питання – народжувати чи ні, для мене ніколи не стояло. Всі мої діти – бажані і довгоочікувані. А найголовніше для мене – щоб діти були здорові й жили мирно між собою.

 

«Зверталась в усі можливі інстанції, але марно. Можливо, нас почують через вашу газету»

– Невже, звертаючись у численні державні структури, Ви не знайшли підтримки і допомоги з боку влади? Адже ваша сім’я дійсно має право і невідкладну необхідність на розширення житлової площі?

– На жаль, досі нам ніхто не допоміг. Насправді вже оббігала усі можливі інстанції, до кого тільки не зверталися, а допомоги як не було, так і не має. Направду, єдина моя остання надія – на вашу газету, можливо, так нас почують і переконаються, що наша ситуація вкрай важка.

Звертаємось до усіх небайдужих – якщо маєте можливість і бажання допомогти багатодітній сім’ї, реквізити «Ощадбанку»: 5167 4900 5922 1235 Фальфушинська Наталія Святославівна.

Ольга Федоренко