Похресницю забрала собі із сиротинця
СТАТТІ

Похресницю забрала собі із сиротинця

Похресницю забрала собі із сиротинця

На долю Галини Бережанської із села Шевченкове Долинського району випало чимало випробувань. За два роки жінка втратила найдорожчих людей – померла мама, загинув чоловік, втопився син-другокласник.

Та серце жінки не скам’яніло. Вона подарувала сімейне тепло своїй похресниці, мама якої зникла безвісти.

У житті Галини були такі чорні роки, що, здавалося, несила було їх витримати. У лютому 1993 року від ниркової недостатності померла мама. Не минуло й року, як загинув в аварії коханий чоловік. Син тоді тільки пішов у перший клас.

– Ігор їхав машиною, не впорався з керуванням – і розбився на смерть. У свій день народження, коли мені виповнилося 26 років, я ховала чоловіка. Такий подарунок зробив мені на все життя... – важко зітхає Галина.

Тільки оговталася від важкої втрати, здавалося, що життя потроху налагоджується, як знову трапилося жахливе горе. Син, коли з дітворою пас корову, впав у воду і втопився.

– Тієї весни я зустріла другого чоловіка, і коли ховала сина, знала, що вагітна, – з болем у серці згадує Галина. – Василь – товариш мого брата, теж із Шевченкового. Раніше був одружений, та із жінкою дітей не мав. У січні Бог дав мені другого хлопчика. Що дивно, старший синочок у середу помер, а менший у середу народився. З Василем ростили Василька. І коли маленькому виповнилося три рочки, сталося інше нещастя, яке перевернуло життя цієї сім’ї. Галина – хресна мама дівчинки Лесі Камізелі, родички першого чоловіка. І от коли цій дитині минуло п’ять років, одного дня її мама пішла з дому та не повернулася. Дотепер ніхто нічого не знає про долю жінки, вона визнана безвісти зниклою. На той час вдома у батька-інваліда (немає пальців на правій руці) залишилося троє малих дітей. Оскільки сам був на утриманні своєї матері, оформив документи на двох синів та дочку в дитячий будинок в Долині.

– Коли зникла їхня мама, у той же день я приїхала і забрала Лесю до себе, бо я її нанашка (хресна мама – авт.). Дівчинка була в нас місяць, а коли дітей здали в дитячий будинок, ми мусили і її віддати. За трохи її старший брат утік звідти, і його прийняла бабуся, а Леся з меншим, Віталиком, лишилися там. Два роки я возила їх на вихідні до себе. А потім ми із чоловіком вирішили: Лесю забираємо до себе. Тож нині Леся живе в сім’ї хрещеної, де її ростили як свою. Галину називає мамою, бо свою не пам’ятає, хоча змалку казала: «У мене є дві мами – Галя і Свєта». Галиного чоловіка кличе дядьком Василем.

– Я можу посварити Леську, – сміється жінка, – а йому вона розказує свої секрети. І наш син вважає її рідною сестрою. А ще наша Леся вийшла заміж за шевченківського хлопця з хорошої сім’ї. Відгуляли весілля – і будемо чекати онуків.

^ Наверх