СТАТТІ

«Провидець передбачив, що Володя буде там, де великий вогонь»

«Провидець передбачив, що Володя буде там, де великий вогонь»

Дитинство Володимира Іщука, загиблого волинського героя АТО, було нелегким. Народився він у селі Бубнів Локачинського району, та у три-річному віці разом із родиною попрямував до Підгайців Луцького району.

Там багатодітній родині Іщуків виділили земельну ділянку, на якій вони встигла спорудити лишень «тимчасівку», аж поки на їхню долю не випало перше лихо.

Мрія молодшого сина стати пожежником дуже лякала його маму

«Вранці 28 серпня, якраз на Успіння Пресвятої Богородиці, батька Володі, Степана, покликали розвантажувати бетонні плити. І одна з них, впавши на чоловіка, залишила його малолітніх дітей напівсиротами», – розповідає дружина Володимира, Наталя.

Так Марія Іщук залишилась сама, із трьома дітьми. І хоча молодшому Володимиру на той час виповнилося 6 років, він розумів, наскільки важко його матері самій. Щирий та співчутливий, активний та непосидючий, хлопчик не забував за дитячими пустощами допомагати всіма силами. Уже в 10 років Володя сам косив траву, а коли матері видалили пухлину, наймолодший син доглядав за нею.

З дитинства Володимир мріяв стати пілотом, а потім дитячі плани змінились на прагнення рятувати людей на пожежах. Мрія молодшого сина стати пожежником дуже лякала Марію Іванівну, адже колись старенький провидець, до якого жінка завітала у Луцьку, передбачив важку долю для Володі: «На очах твого сина люди горітимуть у вогні. Над ним нависла воєнщина, від якої його неодмінно потрібно відвернути».

Через свій характер Володя не хотів сидіти біля мами. Тому після проходження строкової служби у Полтаві, планував підписати контракт на продовження служби як миротворець, та відправитись до Ліберії. Однак Марія Іванівна, пам’ятаючи пророцтво старця, всіма силами зупиняла сина.

Володя розумів, що потрібно доглядати хвору маму, тому пішов їй назустріч і зайнявся здобуттям мирної професії: майстра з ремонту взуття. Після закінчення технікуму працював у Луцьку у різних майстернях, згодом зайнявся цим вдома. Паралельно навчився виконувати різноманітні будівельні роботи – Володимир Іщук мав справді золоті руки та велике бажання, аби його родина, дружина діти ні в чому не відчували потреби.

Причарувала чоловіка очима та кавою

«Познайомились ми з Вовою випадково. Він із другом зайшли на каву. А я тоді якраз працювала продавцем-консультантом у «Віденській каві». Вова потім частенько говорив, що я його причарувала з першого погляду: своїми очима та смачною кавою», – розповідає Наталя.

Побралася закохані у лютому 2011-го. А через півроку вже зустрічав дружину із пологового будинку. «Наш Стасик народився через два дні після того, як Вові виповнилося 27 років. Чоловік спершу боявся навіть взяти сина на руки. Тобто виховання нашого первістка повністю лягло на мої плечі. Проте я дуже добре пам’ятаю, що відповідав чоловік на мої докори: «Ти виховуєш сина до трьох років, а я – після трьох». Але не судилося…»

Точкою неповернення став Майдан та Революція гідності

Через два роки молода родина поповнилась ще одним маленьким щастям – донечкою Анею.

«Не скажу, що жили у достатку, та нам вистачало, аби почуватися щасливою родиною.  Все змінилося, коли одного вечора Вова зайшов до хати із дивним виразом обличчя. «Вони танки по людях пустили…» – сказав у повному розпачі та шоці, адже тоді якраз почалися заворушення у Києві. Я ще тоді не розуміла, що Революція гідності та Майдан стане точкою неповернення для Вови…».

Взимку 2014-го Володимир Іщук записався у Луцьку в загін самооборони, чергував на блокпостах біля міста, коли перекривали найбільш важливі магістралі, щоб не допустити виїзду військових та міліціонерів до Києва. Брав активну участь у штурмі прокуратури та Волинської обласної ради. Бойові побратими подарували йому ікону святого Володимира.

До роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України в Волинській області.Володимир Іщук записався разом із односельцем Мирославом Столярчуком у червні 2014-го. А вже 13 серпня 2014 року «Світязь» відправлявся на Схід.

Володимир Іщук із побратимами

«Чоловік розповідав, що завдання «Світязю» було слідкувати за громадським порядком у містах на Сході після того, як їх «очистять» від ворогів бійці ВСУ та нацгвардійці. Тобто на передову їх не повинні були відправляти. І хто віддав наказ «Світязю» йти до Іловайську, досі не знають родичі загиблих», – розповідає Наталя.

Дружина теж відмовляла чоловіка їхати на війну. Навіть не хотіла поїхати провести Володимира до автобуса, яким міліціонери мали доїхати до місця призначення на Сході: «Але Вова подзвонив та попросив привезти деякі речі, які забув вдома. Тож я взяла себе у руки та поїхала до Луцька. Перед самою відправкою я міцно вчепилася у його рукав. Серце моє підказувало не відпускати. Та Вова, прокричавши «Не плач! Чуєш! Я повернувсь», разом з іншими правоохоронцями заскочив до автобуса».

Наступного дня, 14 серпня 2014 року, Володимир Іщук святкував свій 30-й день народження на Сході. Тоді бойові побратими подарували йому ікону святого Володимира, яку знайшли вже там.

«Врятуй мене, дівчино. У мене вдома доньці 8 місяців»

Спочатку бійці розмістилися у Слов’янську. Згодом робили перші бойові «вилазки» під Ясинуватою. А після 19 серпня 30 бійців «Світязю» були направлені в Іловайськ Донецької області, на підмогу «Донбасу» та «Дніпро-1».

Напередодні Дня Незалежності в Іловайську розпочалося справжнє пекло. 25 серпня Володимир провів більше від доби на блокпості, у районі автомобільного депо. Українців постійно обстрілювали. При відході групи поранили бійця «Світязю» Святослава Романюка. Володимир допомагав пораненому побратиму сісти в автобус, прикривав товаришів.

Саме тоді Володимир Іщук і отримав осколкове поранення. Досі невідомо, що саме – шматок міни чи куля – пошматували внутрішні органи бійця. Хоча поранення було незначним, але внутрішня кровотеча вимагала термінового хірургічного втручання.

На той час добровольці дислокувалися у приміщенні місцевої школи. Медсестра Анна Ільющенкова, яку багато бійців знають як «Мурку», намагалася в тих умовах зробити усе можливе, щоб врятувати Володю. Навіть просила дозволу вивезти його до Харцизька, де якраз були кваліфіковані медики і необхідне обладнання. Та командир «Донбасу», позивний «Філін» дозволу на це не дав, адже вже знав із даних розвідки, що кільце навколо Іловайська замкнулося.

До останньої хвилини був біля Володі і Олександр Сивий, «Док», лікар «Світязю». За спогадами «Мурки», поранений все промовляв: «Врятуй мене, дівчино. У мене вдома доньці 8 місяців». Та 26 серпня 2014 року душа рядового «Світязю» Володимира Іщука, позивний Кущ, відлетіла у кращі світи…

До свого сина тато приходив уві сні

«Коли Вова їхав на Схід, я віддала йому хрестик Стасика. На жаль, цей хрестик десь загубився, коли чоловіка поранили… Бо нам з його особистих речей віддали лише ікону святого Володимира, подаровану побратимами, та шеврон із військової форми, яку він носив на Сході.

Певно, саме тому нашому трирічному сину Вова снився більше від двох місяців після загибелі. У цьому сні живий і здоровий, чоловік грався зі Стасиком червоненькою машиною на пульті, яку на Пасху купив дитині. І кожен цей сон закінчувався однаково: Вова йшов на кухню та зникав, так мені казав плачучи наш Стасик», – розповіла наприкінці розмови Наталя, додавши, що коли Володимира запитували, навіщо він йде на війну, той відповідав: «Щоб над головами наших дітей не рвалися снаряди».

Ірина Белоцька

^ Наверх