СТАТТІ

Ольга Кобилянська: нещасна коханка, самотня матір та перша феміністка

Ольга Кобилянська: нещасна коханка, самотня матір та перша феміністка

Ольгу Кобилянську називали першою українською феміністкою. У її дружбі з жінками бачили прояви лесбійства, а стосунки з чоловіками були від початку приречені на провал.

27 листопада 1863 року Україна стала багатшою на ще одну талановиту та нещасну душею письменницю. Ми підібрали для вас найцікавіші факти з життя жінки.  

Родина

Батько письменниці, Юліан Якович Кобилянський, був дрібним урядовцем, проте походив із шляхетного роду, а от мати, Марія Йосипівна Вернер, була з німецької родини. Її любов до чоловіка Юліана була такою сильною, що жінка прийняла греко-католицьку віру, вивчила українську мову та ростила дітей, а їх у пари народилося семеро (Ольга – четверта дитина), в українських традиціях.

Німецький старт

Перші твори Ольги Юліанівни були написані німецькою мовою. Тоді вона ще не мала ані власного стилю, ані чіткої мети. Писати українською дівчина почала після знайомства з 17-річною дочкою лікаря Софією Окуневською. Саме Софія переконала Ольгу, що та повинна творити для вітчизняної публіки, навчила фонетики та надарувала українських книжок.

Заміж за бібліотеку

Незважаючи на чотирирічну освіту, Ольга вивчилася самостійно та дуже любила читати. Її перші книги були чеською, німецькою та польською мовами. У вісімнадцятирічному віці їй сватали пана Вробля, який був деканом філософського факультету. Старого та потворного, вона називала його не інакше, як «стара мумія». Її більше приваблювала можливість вирватися з маленького селища, де вона задихалася, й увірватися у культурний осередок Чернівців. У листі, який був адресований Вроблю, Ольга писала, що вона донька чесних батьків, не надто вродлива, проте буде вірною дружиною, якщо суджений дозволить їй користуватися його великою бібліотекою. Проте лист вона так і не відіслала.

Едельвейс не врятував від самотності

За повір’ям, якщо дівчинка знайде едельвейс на горі, то буде щасливою у шлюбі. Проте Ольга так і не вийшла заміж. А от букет вона зберегла. Засушені квіти прикрашають її кабінет у чернівецькій квартирі-музеї. Там є інші, не менш цікаві речі. Зокрема, на столі стояла пляшечка з морською водою, на яку письменниця дивилась і описувала море, хоча протягом життя так і не побачила його. Також є лавровий вінок, зроблений зі срібла, який подарували в честь 40-го ювілею творчості, кварта, привезена з Києво-Печерської лаври, якій уже 101 рік, камінь з могили Шевченка та люлька батька.

Нещире кохання

Вдруге жінка закохалась у 32 роки. Великим і єдиним коханням Ольги був Осип Маковей, молодший від письменниці на три роки. Він був одним із перших редакторів і критиків її творів. Працював учителем. За свідченням очевидців, молоді люди відразу покохали один одного. Довго листувались і навіть декілька років жили разом. Жінка першою зробила пропозицію коханому. Проте згодом вони розійшлися. Чому? Осип вказав їй на вік. Подейкували, що Маковей не кохав Кобилянську, а захоплювався нею як письменницею. Після розставання жінка спалила всі його листи. Але декілька її послань до Осипа збереглося. В одному з них Ольга пише, що не буде йому тягарем, оскільки сама заробляє на життя пером. Після розставання вона писала «…я носила для Вас рай у душі – як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати». 1903 року він покинув Чернівці й одружився на панянці, яка була молодшою від нього на 13 років. Однак щасливий у шлюбі не був.

Ольга так і не вийшла заміж.

Позашлюбна донька

Дітей Ольга Юліанівна не мала. Проте виховувала позашлюбну доньку молодшого брата. Її брат Олександр був адвокатом, а мати, австрійка, покинула дитину і поїхала до Відня. Ольга взяла малечу на виховання. Дівчинка Галина–Олена обожнювала письменницю та називала її «матусею».

Саме прийомна донька доглядала письменницю до смерті. А її чоловік згодом став першим директором Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.

Частенько до бабусі Ольги забігали діти прийомної доньки. Коли були сили, жінка розповідала їм казки.

Про особисте життя

Незважаючи на те, що Кобилянська була феміністкою та прибічницею емансипації, вона не прагнула самотності. Письменниця казала так: «Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих у мене було небагато, не було жодної, котрій я би була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності. В моєму житті не часто гостює радість... Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки «товаришка»?

Прихована лесбіянка

У Кобилянської була нестримна жага до знань. Жінка листувалася та товаришувала з найсвітлішими умами того часу. Ольга дружила з донькою письменника Миколи Устияновича. Її вірною подругою була художниця Августа Кохановська. Вона бачила споріднену душу в лікаревій доньці Софії Окуневській, яка познайомила її з феміністкою та письменницею Наталією Кобринською (згодом закохалась у її брата Євгена Озаркевича). Тривало контактувала з німецьким письменником Людвіґом Якобовським. Однією з її найкращих подруг була Леся Українка, захоплювалась Коцюбинським, Франком.

Хоча серед її знайомих було багато жінок, підтверджень того, що до когось із них Ольга плекала щось більше, ніж дружня любов, – немає.

Захід життя

Жінка непогано відгукувалася про радянську владу тільки через те, що їм вдалося поєднати українські землі. Проте більшовики не раз використовували відоме ім’я в своїх цілях, наприклад, випускали агітаційні листівки, які підписували її прізвищем. Коли почалася Друга світова війна, а Буковину захопили румуни, то навіть мали намір віддати письменницю під трибунал та публічно стратити. Проте знайшлися захисники, які навмисне затягували справу.

Врешті 21 березня 1942-го, у віці 78 років, жінка померла. Її похорони узгоджували з владою, яка все ж не дала дозвіл на публічне прощання та ходу головною вулицею. Однак, незважаючи на залякування, провести письменницю в останню путь не побоялося більше 300 осіб, не рахуючи родичів.

Девіз

Життєве кредо письменниці було: «Кожний вечір закінчуйте книгою». Навіть коли Ольга була немічною і паралізованою, вона все одно дотримувалася цього правила. Їй читала донька.

^ Наверх